Історія розвитку санітарної справи у Харківській губернії у кінці ХІХ ст.

1

Створення власної Харківської лікувально-санітарної організації було обумовлено змінами на губернському рівні після видання 19 лютого 1861 року Маніфесту російського імператора Олександра II щодо проведення селянської реформи. У 1864 році у 34 губерніях Російської імперії, зокрема в  Харківській, набуло чинності «Положение о губернских и  уездных земских учреждениях», що закріпило за земствами «попечение в пределах  законом определенных и преимущественно в хозяйственном  отношении о народном здравии». На підставі «Положения» у 1865 році з’явилися земські установи в Харківській  губернії. Серед обов’язків губернського земства  була боротьба з епідеміями, що вимагала вжиття  екстрених заходів.

Лікарське відділення  Харківського губернського правління очолював лікарський  інспектор, штат  поступово розширювався до 13 осіб. Урядові «городовые» лікарі діяли незалежно від міської  влади, але в тісному контакті з нею. До сфери їх діяльності  входили судово-медичні огляди, нагляд за проституцією,  санітарний нагляд. Міського органу, який координував би діяльність усіх лікувальних і санітарних установ і організацій, у Харкові не існувало. Це негативно позначалося як на  матеріальному забезпеченні медичних закладів, так і на  ефективності боротьби з найбільш небезпечними хворобами.

Першим лікарем, підзвітним міському громадському  самоврядуванню, став міський санітарний лікар. У 1878 році  Харківська дума створила міську санітарну раду і призначила  фахівця на нову посаду. Санітарний лікар значився у штаті Харківської міської управи. Започаткував цю діяльність  Михайло Валентинович Томашевський, який віддав їй двадцять  років і навіть помер на службі в 1898 році.

У 1886 році за доповіддю управи «Об учреждении санитарной городской лаборатории для исследования пищевых и иных веществ, имеющих медико-гигиеническое значение», міська дума прийняла рішення про створення й фінансування хімічної санітарної лабораторії, де знадобилася посада лаборанта. Крім  нього, в міській санітарній лабораторії працювали кілька  санітарів (так званий нижчий санітарний персонал) і служитель.

Через рік після жорстокої епідемії черевного тифу 1909 року  міська дума на додаток до хімічної лабораторії заснувала бактеріологічну на чолі з лікарем-бактеріологом, що розпочала  роботу в 1911 році. Поступово лабораторії нарощували штат: у 1912 році їх керівники одержали помічників. У своїй діяльності лабораторії підпорядковувалися санітарному лікареві, який  очолював міську санітарну службу.

У 1899 році харківським санітарним лікарем був затверджений Павло Миколайович Лащенков, але у 1904 році він змінив місце роботи — перейшов на кафедру загальної гігієни в  Томськ. Міську санітарну службу очолив у 1905 році Володимир  Володимирович Фавр, який виявився видатним гігієністом і  маляріологом, а на допомогу йому був призначений другий  санітарний лікар.