Історія Куп’янської санепідстанції, як установи, що проводила санітарно-протиепідемічну роботу на території міста Куп’янська та Куп’янського району, починається з  лютого 1932 року.

До цього часу в місті Куп’янську і в Куп’янському районі існували окремі, самостійні санітарно-протиепідемічні організації, що фінансувались з міського та районного бюджетів. У цих установах головували по місту Куп’янську – міський санітарний лікар, по району – районний санітарний інспектор.

У розпорядженні цих посадовців перебували їхні помічники (по одній людині): помічники санітарних лікарів, вакцинатори і дезінфектори.

Крім того, Куп’янський єдиний диспансер мав санітарно-бактеріологічну лабораторію, яку очолював лікар. Вона використовувалась керівниками міської та районної санепідстанцій в своїй повсякденній роботі.

Озброєність санітарною технікою цих санітарних організацій була надзвичайно слабка, але вони мали у своєму розпорядженні гідропульти, дезінфекційні апарати Заревича, Флюге та Заусайлова. Крім того, при міській лазні та при міській лікарні були по одному апарату типу “Геліос”, які використовувалися для дезінсекції носильних речей хворих при надходженні до лікарні, а також, в разі необхідності, речей осіб, що милися в комунальній лазні.

Допоміжний адміністративно-управлінський апарат цих організацій знаходився в штатах райвиконкому і міськвиконкому.

Потреба в організації єдиної санітарно-протиепідемічної установи виникла в 1932 році, тому що в цей час в різних частинах Куп’янського району, а також в самому місті Куп’янську, з’явилися випадки висипного тифу. Для успішної боротьби з цим захворюванням був потрібен єдиний організаційний керівний центр, яким повинна була стати райсанепідстанція.

Одночасно на засіданні виконкому Куп’янської райради та виконкому Куп’янської міськради було обговорено питання організації санепідемстанції. За лаштунками прийнято рішення про об’єднання існуючих санітарних організацій в місті та районі в одну санепідстанцію. Районний санітарний інспектор був перейменований в головного лікаря санепідстанції, міський санітарний лікар – у лікаря-епідеміолога. З 3-х помічників санітарних лікарів було виділено одного помічника епідеміолога.  Залишилися на своїх посадах вакцинатори і дезінфектори.

Санітарно-бактеріологічна лабораторія до складу санепідстанції не ввійшла, оскільки її передбачалося включити до складу Куп’янської міжрайонної санепідстанції, яка організувалася в цьому ж році.

Цим же рішенням виконкому Міської ради, для знов організованої санепідстанції було виділені 3 будівлі колишньої механічної майстерні по вул. Загреблянської, 8. В одній повинна була розміститися районна санепідстанція, у другій – допоміжне приміщення для неї і третя (колишній гараж майстерні) призначалася для обладнання в ній санпропускника.

Капітальний ремонт і переобладнання цих будівель були закінчені протягом перших 3-х років, тобто до кінця 1935 року. До цього часу санепідстанція вже мала в своєму розпорядженні великий будинок, що складався з 9-ти кімнат. У другому будинку знаходилися конюх, завгосп і сторож санепідстанції. В третьому будинку містився дезінфекційний пропускник з водонапірною баштою, котельнею, в якій був встановлений котел на 10 атмосфер тиску, а також стаціонарні дезінфекційні камери Крупіна та гаряче-повітряна, дві окремі душові з роздягальнями для чоловіків та жінок. Санепідстанція також була забезпечена власною свердловиною для водопостачання.

За час капітального ремонту будівель райсанепідстанція збагатилася санітарною технікою для проведення протиепідемічних заходів. Для санепідстанції був придбаний кінний транспорт, що складається з 2-х коней, лінійки (легкий візок) та возу.

Штат санепідстанції до цього часу збільшився як за рахунок лікарських посад, так і середніх медпрацівників. У лікарських штатах була введена з 1935 року посада санітарного лікаря-харчовика, був збільшений штат дезінфекторів і технічних працівників з обслуговування котельні санпропускника.

З моменту організації Куп’янська санепідстанція проводила велику організаційну роботу щодо будівництва лазень та дезкамер в колгоспах та сільрадах Куп’янського району, а також  на підприємствах міста Куп’янська.

З показовою метою в Пристинській і Петропавлівській сільрадах за допомогою колгоспів, які там знаходилися, були влаштовані лазні з душовими установками і гаряче-повітряні дезкамери пропускного типу. У більшій частині колгоспів будувалися лазні та камери примітивного типу. До 1936 року Куп’янський район мав 28 лазень та 15 дезкамер. Куп’янська санепідстанція залучала до будівництва лазень та дезкамер медпрацівників  інших лікувально-профілактичних установ.

У 1936 році санепідстанція також забезпечила себе пересувною санітарною технікою: гаряче-повітряною камерою Розанова та парової камерою Сакса. Але використання кінного транспорту доволі ускладнювало переміщення рухомої сантехніки на великі відстані, тобто в радіусі Куп’янського району. Це було підставою для  постановки питання перед Облздороввідділом про виділення асигнувань на придбання вантажного автотранспорту, що було реалізовано до кінця 1938 року, коли була придбана півторатонна автомашина ГАЗ-АА, на якій з цього часу пересувалися протиепідемічні бригади з пересувною сантехнікою.

Таким чином, до початку Великої Вітчизняної війни Куп’янська райсанепідстанція оформилася у вигляді 2-х відділень: санітарно-протиепідемічного та дезінфекційного. Штатні нормативи райсанепідстанції були повністю заповнені, виключаючи санбаклабораторію, яка перебувала в штатах Куп’янської міжрайсанстанції.

Куп’янська райсанепідстанція починаючи з 1935 року слугувала навчальною базою для існуючої фельдшерсько-акушерської школи, а з 1936 року – базою для проведення виробничої практики студентів Харківського медінституту, що навчалися на санітарно-гігієнічному факультеті.

Санітарно-просвітницька робота серед населення міста Куп’янська та Куп’янського району проводилася не тільки райсанепідстанцією. До цієї роботи були залучені старші та середні медичні працівники лікувально-профілактичних установ. Наочна санітарна агітація здійснювалась за допомогою виставок та плакатів з окремих медичних та санітарних тем, які час від часу пересувалися по лікувальним установам та підприємствам міста та району.

Крім того, в розпорядженні райсанепідстанції був «чарівний ліхтар» з наборами діапозитивів та вузькоплівковий кіноапарат, які використовувалися при проведенні санітарно-просвітницької роботи.