Історичні довідки, архівні матеріали свідчать про створення в земстві Катеринославської губернії, до якої у той період відносився  Лозівський повіт, санітарної організації у 1896 році. Це – губернське санітарне бюро з санітарними лікарями в 11 повітах.

В Лозівському повіті працював один санітарний лікар. Санітарні лікарі повітів були пропагандистами і борцями за збереження навколишнього середовища, організовували санітарний нагляд за питним водопостачанням, умовами праці, побуту. Виконання вимог санітарного лікаря урядом часто зволікалось. А треба було боротися з санітарною запущеністю, епідеміями інфекційних хвороб.

Передові медичні працівники ратували за гігієну і санітарію, пропагували профілактику. І сьогодні актуальні слова М. І. Пирогова: «Майбутнє належить медицині попереджувальній».

Земські лікарі проводили серед населення широку санітарно-освітню роботу. Слово лікаря допомагало перемогти невіглас в дуже складний час, час епідемій, війни, низької санітарної культури.

Саме епідемії сприяли створенню санітарно – епідеміологічної служби в Україні.

Санітарні лікарі вивчали епідемічну ситуацію, давали владі рекомендації з профілактики інфекційних хвороб, ставили проблемні питання з водопостачання, санітарного стану населених пунктів.

В Лозовій, великому залізничному вузлі, з поїздів постійно знімали хворих на холеру, висипний тиф, дизентерію. Їх лікуванням і профілактикою займався санітарний лікар харківського повіту Ігумнов С. М.

В 1917 році охороною здоров’я Лозівщини керував Дикий І. Ф. В 1918 році відкрито поліклініку, де працював санітарний лікар Ратинський І. А.

1 червня 1923 року Радою Народних Комісарів України прийнято Декрет

«Про санітарні органи республіки». Було затверджено систему санітарного нагляду в загальнодержавному масштабі з широкими повноваженнями. В цей час у м. Лозовій працює санітарний лікар Разумєєв І. П. Основні напрямки його діяльності – проблеми з інфекційними захворюваннями. Місце роботи – поліклініка.

У 1932 році у м. Лозовій створено санітарно-епідеміологічну станцію, яка розташовувалась в одній кімнаті приватного домоволодіння по вул. Леніна, 9. Цікаво відмітити, що через 55 років на вул. Леніна, 7 на цьому самому місці збудовано сучасний комплекс санепідемстанції. Очолив службу фельдшер Іванов І. П. В цей час на Лозівщині населення масово хворіло на туберкульоз, малярію, вірусні гепатити, черевний тиф, дизентерію. З поїздів знімали хворих на холеру, лікували у так званих «холерних бараках». Там працював лікар Криштальов М. Г.

Епідемічна ситуація була настільки складною, що Радянський уряд направив у          м. Лозову з Ленінграду бригаду лікарів на чолі з лікарем Лінкіною С. В. для боротьби з інфекційними хворобами, ліквідації малярії. Лінкіну С. В. було призначено головним лікарем санепідслужби. Уряд наділив її широкими повноваженнями, незаперечним прийняттям рішень. Було встановлено прямий зв’язок з Урядом.

На Лозівщині виникла епідемія туляремії, проводились роботи по її ліквідації. Для оперативності в роботі виділено двох коней.

У 1936 році відкрито санітарно-бактеріологічну лабораторію.

У 1937 році в санепідслужбі працювало 5 лікарів, 6 середніх медичних працівників. В цей час ведеться спорудження Бритайського водосховища для забезпечення водою паровозного залізничного вузла. Серед робітників виникла епідемія дизентерії. Санепідслужба ліквідувала цю епідемію.

В цьому ж році створено лінійну санітарно-епідеміологічну станцію під керівництвом Калюжного С. В.

Для ліквідації малярії на Лозівщині у 1938 році створюється протималярійна станція з лікарями, дезінфекторами, боніфікаторами, лаборантами.

Для мобільності в роботі виділили автомобіль «полуторку».

Матеріал підготувала Заслужений лікар України, Головний Державний санітарний лікар Лозівського району у 1975-2004 роках, Почесний громадянин м. Лозова та Лозівського району в Харківській області Садовнича Тамара Василівна