Пам’яті жертв радіаційній аварії на Чорнобильській АЕС

З 1986 року квітень місяць асоціюється не лише з  приходом тепла, пробудженням природи і початком робіт на дачних і присадибних ділянках, городах і полях. Для багатьох жителів нашої країни квітень – це річниця наймасштабнішої радіаційної аварії в історії атомної енергетики, наслідки якої відчуватиме на собі ще не одне покоління населення України і сусідніх країн.

Щороку 26 квітня згадують трагедію на Чорнобильській АЕС, дякують ліквідаторам аварії, співчувають потерпілим.

Згадаємо ще раз основні віхи цієї аварії та її наслідки і ми. Не для того, щоб не забути або загострити біль у тих, хто втратив близьких, своє здоров’я, рідну домівку. Щоб не повторити….

Для проведення медичних обстежень і надання медичної допомоги евакуйованим та тим що мешкають в районах з підвищеними рівнями радіації було задіяно близько 2 тис. лікарів, 4 тис. середніх медичних працівників і більше 1,2 тис. студентів старших курсів медичних інститутів. У початковому післяаварійному періоді було створено 230 лабораторно-дозиметричних рухомих бригад. Санітарно-епідеміологічні станції прилеглих до АЕС районів були підсилені вахтовими бригадами фахівців санітарно-епідеміологічної служби з інших регіонів. Усього додатково було залучено 300 лікарів, 600 середніх медпрацівників і 125 спецавтомобілів.

Активну участь в ліквідації наслідків аварії брали і співробітники санепідустанов Харківської області. Десятки лікарів, лаборантів, інженерів, дозиметристів, водіїв та інших фахівців контролювали санепідситуацію на радіаційно-забрудненій території в районі розташування АЕС.

Нарівні з іншими ліквідаторами вони ризикували своїм здоров’ям заради загальної мети – максимально знизити вплив Чорнобильської катастрофи на здоров’я людей і довкілля. Ці люди заслуговують на нашу щиру повагу і вдячність за участь в ліквідації самої великомасштабної ядерної аварії.

За офіційними даними доза опромінення населення України радіонуклідами, в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, складає 0,3 мЗв в рік або 4% сумарної річної дози опромінення, яку людина отримує від усіх потенційних джерел опромінення (6 мЗв).

Незважаючи на такий невисокий показник в цілому по Україні, для окремих регіонів країни (Київська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Черкаська, Чернігівська, Вінницька області) “Чорнобильський чинник” вносить значно більший вклад у формування дозового навантаження. Це пов’язано із забрудненням великих територій цих областей довгоживучими радіонуклідами (Cs – 137, Sr – 90, Pu – 239 та ін.), повний розпад яких відбудеться через сотні, а то і тисячі років.

Короткочасне перевищення радіаційного гамма-фону (до 5,87 мкЗв/годину) спостерігалося в травні 1986 року на території усіх районів області і м. Харкова. Це було пов’язано з випадінням надлегкого короткоживучого йоду-131 з періодом напіврозпаду 8 діб. Після його розпаду радіаційний фон через місяць повернувся до попередніх значень (0,12-0,18 мкЗв/годину).

Відповідно до “Дозиметричної паспортизації населених пунктів України, які піддалися радіоактивному забрудненню після Чорнобильської аварії”, затвердженої Міністром охорони здоров’я України 11.07.1992, Харківська область не відноситься до регіонів, які постраждали в результаті радіаційної аварії на ЧАЕС. Це також підтверджується і результатами радіологічних досліджень харчових продуктів, води і об’єктів довкілля, які постійно проводять установи МОЗ України.

За даними моніторингових досліджень, які проводять фахівці ДУ «Харківський ОЛЦ  МОЗ України» середнє значення радіаційного фону на території Харківської області складає приблизно 0,15-0,17 мкЗв/годину і знаходиться в межах природного радіаційного фону  (до 0,30 мкЗв/годину), характерного для даної території.